Як вбачається з Реєстру судових рішень, досить поширеними є спори, предметом яких є стягнення фінансовим поручителем грошової суми з боржника. Вимоги поручителя обґрунтовуються погашенням ним самим частини заборгованості за кредитним зобов’язанням, у зв’язку з чим деякі адвокати та юристи поручителя вважають, що у разі часткової оплати заборгованості за кредитним договором у поручителя виникає право регресної вимоги до боржника щодо сплаченої суми.
Правова підстава позову (позиції) фінансового поручителя
У таких позовах позивачі аргументують свою позицію, посилаючись на положення статті 556 Цивільного кодексу України.
Дійсно, частиною 1 статті 556 ЦК України передбачено, що після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор зобов’язаний вручити документи, що підтверджують цей обов’язок боржника.
Як випливає із частини 2 статті 556 ЦК України, якщо поручитель виконав зобов’язання, забезпечене порукою, до поручителя переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, у тому числі й ті, що забезпечують його виконання.
Відповідно до частини 3 статті 556 ЦК України, до кожного з поручителів, які виконали зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у розмірі частини зобов’язання, виконаного ним самим.
На підставі зазначених вище приписів ЦК України, позивачі вважають, що до них перейшли права кредитора щодо сплаченої суми заборгованості та просять суд задовольнити позов до боржника щодо сплаченої фінансовим поручителем суми за кредитним зобов’язанням.
Суди неодноразово задовольняли зазначені вимоги (наприклад, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 10 травня 2012 року у справі № 2408/2-528/2012, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18 лютого 2015 року
5 роки у справі №6-36097св14). Свою позицію суди мотивували у тому числі й тим, що поняття «зобов’язання», закріплене у статті 556 ЦК України, включає як повне, так і часткове його виконання.
Виходячи з таких міркувань, суди підтверджували правову позицію позивачів, задовольняючи вимоги фінансового поручителя щодо стягнення заборгованості з боржника щодо сплачених поручителем щомісячних платежів за кредитним договором.
Проте така правова позиція, на думку автора, помилкова.
Правильне тлумачення
Такі позови, що подаються фінансовими поручителями, можуть бути визнані безпідставними, оскільки передбачені частиною 1 статті 556 ЦК України правові наслідки можуть наступати після повного виконання поручителем зобов’язань боржника, якщо це передбачено договором або якщо кредитор не приймає часткового виконання зобов’язання. Тобто у такому разі поручитель має повністю, а не частково погасити заборгованість боржника за договором. Така правова позиція співвідноситься з іншими приписами ЦК України, а саме з пунктом 3 частини 1 статті 512, який передбачає спосіб заміни кредитора у зобов’язанні.
Таким чином, лише часткове виконання фінансовим поручителем обов’язків боржника за кредитним договором не завжди дає йому право вважати себе кредитором за договором, а також не дає прав на стягнення сплачених банку сум на підставі статті 556 ЦК України. Дана позиція була викладена Верховним Судом України в ухвалах від 7 жовтня 2015 року по справі № 6-932цс15, від 23 вересня 2015 року по справі № 6-466цс15.
Нові редакції процесуальних кодексів не мають положень про те, що рішення Верховного суду України (не плутати з новоствореним Верховним Судом, який не є його правонаступником) є обов’язковими до застосування, однак зазначену судову практику варто враховувати при формуванні правової позиції у даній категорії справ. На мою думку, цю позицію буде «збережено» і новим Верховним Судом.
Порада
При підготовці правової позиції для клієнта (фінансового поручителя) щодо стягнення сплачених сум з боржника за зобов’язанням на підставі статті 556 ЦК України, переконайтеся, чи виконано грошове зобов’язання поручителем у повному обсязі, оскільки, у певних обставинах, лише при повному погашенні поручником заборгованості з зобов’язання у до боржника.
Майнова порука
Водночас слід пам’ятати, що положення статті 556 ЦК України регулюють правовідносини між боржником та фінансовим поручителем та не мають відношення до майнової поруки (застава, іпотека).
Статті 553–559 ЦК України не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед іпотекодержателем/заставодержателем виключно в межах вартості предмета забезпечення. Ця правова позиція неодноразово викладалася судами (ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 7 червня 2017 року у справі № 487/8230/15-ц, від 22 березня 2017 року у справі № 711/5619/15-ц).
Положеннями параграфа 2 статті 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває прав кредитора за основним зобов’язанням.
Параграф 3 статті 42 Закону України «Про іпотеку» встановлює право майнового поручителя у разі виконання основного зобов’язання повністю або навіть частково вимагати від боржника відшкодування сплаченої ним суми, тобто майновий поручитель, який виконав основне зобов’язання повністю або частково, за рахунок майна переданого в якості забезпечення грошового зобов’язання, має право вимагати від боржника відшкодування сплачених ним сум за основним зобов’язанням в порядку регресу (ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 березня 2017 року по справі № 742/3265/15-ц, від 5 липня 2017 року по справі
№ 522/16485/14-ц, від 14 грудня 2016 року по справі № 303/5673/15-ц).
Висновок
Під час підготовки позовних заяв про регресне стягнення сплачених поручителями сум за кредитним зобов’язанням боржника юристи та адвокати повинні розмежовувати поняття фінансової та майнової поруки з метою правильної правової оцінки ситуації та реальної можливості задоволення вимог клієнта.
МАСЕХА Богдан — керівник департаменту правового забезпечення господарської діяльності бізнесу ЛEЗO LAW Company, м. Київ.
