Враховуючи нюанси українського законодавства у сфері виконавчого провадження, можна стверджувати, що виконання рішення суду є досить складним і тривалим процесом. Тому стягувачу здебільшого вигідніше отримати певну суму від боржника, ніж продовжувати неефективне примусове стягнення. Як правило, у останнього є ще не один кредитор, а його активи обтяжені арештами або взагалі відсутні. Це сприяє пошуку альтернативних шляхів виконання рішення суду. Один із них — укладання угоди, в якій боржник сплачує певний відсоток від суми боргу, а стягувач надає гарантії закінчення процесу подальшого примусового стягнення.
Без гарантій
Здійснити вказану угоду можна декількома способами, серед яких — укладення мирової угоди на стадії виконавчого провадження, що можливо на підставі частини 3 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон) та статті 372 Цивільного кодексу України. Проте простішим і найчастіше застосовуваним на практиці залишається варіант погашення заборгованості боржником (в обсязі, обумовленому сторонами виконавчого провадження) на користь стягувача без укладання мирової угоди. При цьому, на підставі домовленостей стягувач гарантує повернення виконавчого листа без виконання, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 47 Закону. У цій статті зупинюся на другому варіанті погашення боргу, оскільки вказана схема використовується дуже часто, але має багато підводних каменів. По-перше, боржник не має гарантії (крім усних домовленостей), що стягувач виконає своє зобов’язання і подасть заяву до виконавчої служби про повернення виконавчого документа без виконання. По-друге, подання такої заяви не позбавляє можливості стягувача повторно звернутися до виконавчої служби та пред’явити виконавчий документ до виконання. І якщо перший ризик для боржника варто розглядати лише у контексті сумлінності стягувача, то другий має суто юридичний характер.
Таким чином, можливість повторного пред’явлення виконавчого документа до виконання (у разі його повернення без виконання за заявою стягувача) стала предметом обговорення серед юристів, адвокатів, державних виконавців та юридичної спільноти. Справді, юристи банків, факторингових та інших фінансових компаній, а також адвокати боржників вважають, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу (на підставі пункту 1 частини 1 статті 47 Закону) його повторне подання до виконавчої служби неможливе. Така позиція пояснюється положеннями пункту 7 частини 1 статті 26 Закону, якими законодавець зобов’язав державного виконавця відмовляти у відкритті виконавчого провадження у разі повернення виконавчого документа стягувачеві за заявою останнього. Саме такі гарантії даватиме стягувач боржнику, пропонуючи угоду, без затвердження мирової угоди судом. Проте слід зазначити, що дана гарантія від стягувача не ґрунтується на юридичній позиції, і кредитор зможе повторно пред’явити виконавчий документ до виконання.
Так, згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 47 Закону, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконавче провадження не здійснювалося або здійснювалося частково, повертається стягувачу за його заявою.
Пунктом 7 частини 1 статті 26 Закону встановлено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою.
Однак не варто забувати про частину 5 статті 47 Закону, в якій зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі цієї статті, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання в межах встановленого законом строку.
Очевидною є неузгодженість положень пунктів 7 частини 1 статті 26 та частини 5 статті 47 Закону. Проаналізувавши судову практику, приходимо до висновку, що суди трактують положення пункту 7 частини 1 статті 26 Закону спільно з приписами пункту 1 частини 1 статті 49 зазначеного Закону, якими встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови від примусового виконання. Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не позбавляє останнього права повторно звернутися до виконавчої служби для пред’явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого законом (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 листопада 2013 року по 3 а від 11 грудня 2014 року у справі № 22-ц/796/15065/2014, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 9 березня 2016 року у справі № 587/2820/15-ц, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2013 року у справі №442/5411/13).
Виходячи з вищевикладеного, зазначимо, що стягувач має можливість повторного пред’явлення виконавчого документа після його повернення. При цьому навіть у разі відмови державного виконавця у повторному відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини 1 статті 26 Закону його дії можна буде легко оскаржити до суду. Боржникам у свою чергу слід порадити уважно підходити до питання правочину зі стягувачем і укладати його лише шляхом затвердження судом мирової угоди або затвердження судом відмови стягувача про примусове виконання рішення.
МАСЕХА Богдан — головний юрисконсульт юридичного департаменту ПАТ «Діамантбанк»,
м. Київ
