Отримання ухвали господарського суду про забезпечення позову здебільшого є гострішою необхідністю, ніж отримання самого рішення щодо суті майнового спору. Така ситуація пояснюється тим, що ухвала про забезпечення позову не лише дає заявникові можливість насправді виконати майбутнє рішення суду (забезпечивши себе від неправомірних дій відповідача), а й стає дуже вагомим аргументом у разі переговорів із опонентами. Таким чином, для позивача особливо важливо правильно сформулювати свої вимоги відповідно до норм статті 67 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України для подальшого збереження отриманого забезпечення в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Обмежені можливості
На відміну від Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, який передбачає можливість застосувати види забезпечення позову, які не вказані в кодексі, ГПК України обмежує процесуальні можливості заявника вичерпним переліком таких видів.
У той самий час позивач завжди шукає можливість обійти вичерпний перелік видів забезпечення позову й у господарському процесі, оскільки засоби забезпечення, передбачені законодавцем, може бути ефективними загалом, але з підійти окремої конкретної ситуації.
На практиці досить часто позивач заявляє вимоги про арешт майна з одночасною його передачею на відповідальне зберігання заявнику. Заява аргументується бажанням позивача належним чином зберегти майно відповідача, а також запобігти можливості відчуження предмета забезпечення на користь третіх осіб. Ні для кого не секрет, що, крім зазначеного, позивач, заявляючи вимоги про таке забезпечення, також має на меті отримати ефективний і впливовий інструмент (у формі визначення про забезпечення позову) у переговорах з опонентом, оскільки майно фактично перебуватиме у нього.
На перший погляд, можливість забезпечення позову вказаним способом (арешт майна з одночасною його передачею заявнику) прямо не передбачено положеннями ГПК України. При цьому господарські суди першої інстанції неоднозначно тлумачать розпорядження статті 67 ГПК України. За даними державного реєстру судових рішень, суди як застосовують такий спосіб забезпечення (ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2015 року у справі № 904/10769/15), так і відмовляють у його застосуванні (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2010 року по ).
Аналіз практики
У свою чергу, системний аналіз практики Вищого господарського суду на предмет перегляду ухвал про забезпечення позову шляхом арешту майна з одночасною його передачею на відповідальне зберігання заявнику дозволяє зробити висновок про неправомірність забезпечення позову зазначеним шляхом, оскільки такий вид забезпечення не передбачений положеннями статті 67 ГПК України від
01 листопада № 922/3552/14, ухвала Вищого господарського суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 904/4360/14, ухвала Вищого господарського суду України від 26 березня 2015 року у справі № 910/16375/14).
Однак, як показує остання практика Вищого господарського суду (ухвала від 29 квітня 2015 року у справі № 904/559/15), суд касаційної інстанції дотримується думки, що передача майна на відповідальне зберігання позивачу є не самостійним способом забезпечення позову, а лише невід’ємною. Такого висновку суд дійшов, системно проаналізувавши частину 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 4.2.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року, та положення статті 67 ГПК України.
Незважаючи на те, що в силу вимог чинного законодавства господарські суди не зобов’язані враховувати висновки суду касаційної інстанції, ухвала Вищого господарського суду України є додатковим підтвердженням можливості забезпечення позову шляхом арешту майна з одночасною його передачею на відповідальне зберігання заявнику.
Таким чином, існує неоднозначне застосування Вищим господарським судом положень статті 67 ГПК України, чим можуть користуватись адвокати та юрисконсульти суб’єктів господарської діяльності обох сторін судового процесу.
Водночас заявникам під час підготовки клопотань про забезпечення слід враховувати, що Вищий господарський суд визначив можливість передачі майна на відповідальне зберігання заявнику виключно у порядку виконання самої ухвали про забезпечення позову (арешту майна).
Виходячи з неоднозначної практики Вищого господарського суду, зазначимо, що такий спосіб забезпечення позову «має право на життя», а господарські суди за наявності підстав у заявника можуть заарештовувати майно та одночасно визначати строк виконання арешту шляхом передачі арештованого майна на відповідальне зберігання позивачу, не виходячи при цьому за рамки способів забезпечення позову, передбачених статтею 67 ГПК України.
МАСЕХА Богдан — головний юрисконсульт юридичного департаменту ПАТ «Діамантбанк»,
м. Київ.
