Актуальність та важливість теми порядку розкриття банківської таємниці важко переоцінити. Правильне застосування правових норм, що регулюють порядок такого розкриття, необхідне як для працівників банків, так і для всіх інших осіб, які мають на меті отримати доступ до зазначеної інформації. У рамках цієї статті зупиню свою увагу саме на можливих способах отримання інформації, що містить банківську таємницю, та можливих наслідках для банку у разі розкриття такої інформації з порушенням вимог законодавства.
Виходячи із ч. 1 ст. 60 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або третім особам при наданні послуг банку. Перелік інформації, що стосується банківської таємниці, встановлено у ст. 60 вказаного Закону. Вимоги законодавства покладають на банк обов’язок належним чином зберігати та охороняти банківську таємницю.
Водночас досить часто фізичним та юридичним особам з метою захисту своїх порушених прав критично необхідно отримати «захищену» законом інформацію. У разі такої необхідності зацікавлена сторона (фізична або юридична особа) відразу намагається знайти правильний порядок доступу до таємниці, що охороняється законом.
Способи доступу
На практиці є кілька можливих варіантів отримання інформації під грифом «банківська таємниця» (відразу зауважимо, що в межах цієї статті розглядається можливість отримання доступу до банківської таємниці фізичною чи юридичною особою, а не суб’єктом зі спеціальними повноваженнями, і не зупинятимемося на можливості отримання доступу у порядку Кримінального процесуального кодексу України). Так, один із варіантів отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачено главою 12 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України, яка визначає окремий порядок доступу до останньої. Другий варіант – отримання доступу до банківської таємниці в рамках витребування доказів у справі, що вже перебуває на розгляді у суді.
При спробі отримання інформації, що становить банківську таємницю, у порядку окремого провадження (передбаченого главою 12 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України) заявник має враховувати кілька обставин. По-перше, заявник повинен належним чином обґрунтувати свої вимоги (із зазначенням законодавства, що надає відповідні повноваження, або із зазначенням своїх порушених прав та інтересів). По-друге, така заява обов’язково не повинна ґрунтуватися на спорі, який має розглядатися у порядку позовного провадження. У разі недотримання таких процесуальних вимог заявником у першому випадку – заявнику буде відмовлено у задоволенні заяви, у другому – заява взагалі буде залишена без розгляду.
При зверненні до суду в порядку окремого провадження ретельного дослідження потребує сам суб’єкт звернення. Системно аналізуючи положення ст. 287 Цивільного кодексу України та роз’яснення, надані в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 30.09.2011 р. «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб», можна зробити висновок, що суб’єктами такого звернення можуть бути не тільки особи, визначені у ст. 62 Закону, але також інші фізичні чи юридичні особи (не передбачені у ст. 62 Закону) без спеціальних повноважень, наданих їм законодавством.
Проте, як свідчить численна судова практика, найчастіше суб’єктом звернень у вказаному порядку є саме особи, передбачені у ст. 62 Закону (зокрема: органи державної виконавчої служби, органи виконавчої влади, які реалізують державну податкову політику, Антимонопольний комітет України тощо). Водночас фізичним чи юридичним особам суди найчастіше відповідають відмовою в отриманні доступу до інформації під грифом «банківська таємниця» в окремому провадженні, обґрунтовуючи свою позицію тим, що суб’єкт звернення неналежний (ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 17.10.2013 р. по 2) наявністю спору, який має розглядатися у порядку позовного провадження (ухвала Апеляційного суду Львівської області від 20.11.2014 р. у справі № 442/6431/14). Є не поодинокі випадки відмови судів у зв’язку з двома вищевказаними обставинами (ухвала Апеляційного суду Львівської області від 16.10.2014 р. у справі № 461/6955/14).
Тому окремий порядок доступу до банківської таємниці виправданий тільки в тому випадку, якщо суб’єкт (який має намір витребувати таку інформацію в порядку окремого провадження) є належним (найчастіше відповідно до ст. 62 Закону), а сама заява про розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю, є обґрунтованою і не містить ознак спору, який має розглядатися у порядку позовного провадження.
У разі отримання доступу до банківської таємниці в рамках судової справи, яка вже перебуває на розгляді, слід належним чином обґрунтувати свої вимоги та довести до суду неможливість самостійно подати такі документи чи інформацію. У такій ситуації заявник може отримати інформацію під грифом «банківська таємниця» за своїм клопотанням шляхом витребування доказів як у цивільному (у порядку ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України), господарському (у порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), так і в адміністративному процесах (в порядку ст. 1).
Цікаво, що процедура витребування доказів, передбачена вищезазначеними процесуальними кодексами, не містить порядку доступу заявників до банківської таємниці, а лише надає одній із сторін судового процесу право витребувати докази у разі неможливості їх отримання. Проте, виходячи з приписів Закону України “Про банки та банківську діяльність” та Правил збереження, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Національного банку України № 267 від 14.07.2006 р. (далі – Правила), інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що містить банківську таємницю, розкривається. Тобто в зазначених нормативно-правових актах законодавцем чітко не окреслено порядок надання доступу до таємниці, що охороняється законом, а лише визначено підстави її розкриття банком.
У свою чергу, можливість і правомірність розкриття інформації, що становить банківську таємницю, в порядку інституту витребування доказів неодноразово підтверджена судовою практикою. Як правило, за наявності підстав суди задовольняють заяви про розкриття інформації, що становить банківську таємницю (як в адміністративних процесах: ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2015 р. у справі № 815/6383/15, ухвала Одеського окружного адміністративного суду № 10). 6, господарських процесах: ухвала Господарського суду м. Києва від 12.11.2015 р. у справі № 910/18973/15, ухвала Господарського суду Черкаської області від 21.10.2015 р. у справі № 925/1064/1 , передбаченого главою 12 розділу IV ЦПК України: ухвала Печерського районного суду м. Києва від 25.04.2016 р. у справі № 757/16023/16, ухвала Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.05.2016 р. у справі № 577/1901/16-ц).
Позиція судів у випадках задоволення таких заяв обґрунтовується загальними положеннями інституту витребування доказів, спрямованих на допомогу особам, які беруть участь у справі та не мають змоги самостійно надати такі докази. З такою позицією суддів не можна не погодитись.
Отже, оскільки витребування доказів є окремим інститутом, створеним законодавцем з метою належного, своєчасного та повного зібрання доказів у справі, фізичним та юридичним особам у разі необхідності отримання інформації під грифом «банківська таємниця» слід керуватися саме ним у разі необхідності отримання доступу до таємниці, що охороняється законом.
Виконання ухвал банком, винесених судом з порушенням встановленого законом порядку
Як представник банку можу з упевненістю стверджувати, що банки досить часто отримують для виконання ухвали судів, якими зобов’язані розкрити банківську таємницю, як у порядку ст.ст. 287 – 290 ЦПК України (окреме провадження), так і в рамках, наприклад, витребування доказів у цивільному, господарському чи адміністративному процесі.
У будь-якому із зазначених випадків та незалежно від обставин справи банки зобов’язані виконувати зазначені ухвали, враховуючи обов’язковий характер судових рішень та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 3.2 Правил, п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження». У свою чергу, правомірність дотримання сторонами порядку доступу до банківської таємниці, чи належний суб’єкт звернення, підстави для розкриття банківської таємниці повинні досліджуватися судом під час розгляду таких заяв, але ніяк не відповідальними співробітниками банку при виконанні рішення суду, який набрав законної сили.
При цьому слід пам’ятати, що оформлення та надання суду відомостей та документів, що становлять банківську таємницю, має здійснюватися банком з дотриманням вимог Правил збереження, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених ухвалою Національного банку України № 267 від 14.07.2006 р.
Крім того, працівникам банківських установ також необхідно розмежовувати надання інформації, що становить банківську таємницю, з проведенням вилучення документів на підставі ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей та документів, що передбачено лише вимогами Кримінального процесуального кодексу України. У разі проведення вилучення документів під грифом «банківська таємниця» працівник банку у будь-якому випадку зобов’язаний ознайомитися з оригіналом ухвали, що пред’являється уповноваженою особою, а також перевірити повноваження особи, зазначеної у ухвалі. Після цього отримати від особи, що пред’явила ухвалу: копію ухвали, опис речей та документів, що містять інформацію, що становить банківську таємницю, які вилучаються на виконання ухвали, копію протоколу про вилучення (виїмку) речей та документів, що містять інформацію, що становить банківську таємницю (у разі складання протоколу особою, що пред’явила ухвалу).
Імовірна відповідальність
На окрему увагу заслуговує питання відповідальності винних осіб за надання інформації, що становить банківську таємницю, з порушенням приписів законодавства. Наслідком такого порушення може бути притягнення останніх до цивільної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Так, у разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (згідно з ч. 2 ст. 1076 ЦК України). Тобто, у разі незаконного розголошення банківської таємниці клієнт має право звернутися до суду з позовом щодо відшкодування завданих збитків. Обов’язковою умовою такого позову є доведення клієнтом причинно-наслідкового зв’язку між розкриттям інформації, що становить банківську таємницю, та збитками, які в нього настали внаслідок такого розголошення.
До того ж клієнт гіпотетично не обмежений і має право звернутися до суду з вимогою відшкодування заподіяної йому моральної шкоди у порядку ст. 1167 ЦК. Судова практика з цього питання є незначною, і хоча в більшості випадків суди відмовляють у задоволенні позовних вимог у зв’язку з недоведеністю складу делікту (правопорушення) та не встановленням причинно-наслідкового зв’язку між протиправними діями правопорушника та наявною шкодою, заподіяною особі (рішення Вищого9). 2011 р. у справі № 6-25584св11, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16.04.2013 р. у справі № 2-4429/11), існують і випадки задоволення позовних вимог як про відшкодування заподіяних збитків, так і про відшкодування моральної шкоди (рішення Приморського суду м. Одеси від 30.07.2010 р. у справі №2-5118/10). Тому, незважаючи на невеликий обсяг судової практики, ризик такого звернення та можливість задоволення позовних вимог (за наявності складу цивільного правопорушення) існує.
Не слід забувати, що, крім цивільної відповідальності, існують також заходи впливу, які застосовуються Національним банком України безпосередньо до банків у разі порушення його нормативно-правових актів, у тому числі правового режиму банківської таємниці (ст. 73 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, п. 9.1, 9.20 Положення про застосування Національного банку України 8). 2012 р.).
Враховуючи те, що правовий режим банківської таємниці врегульований, в тому числі й Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Правління Національного банку України № 267 від 14.07.2006 року, до банку можуть бути застосовані заходи відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 0,01 відсотка суми зареєстрованого статутного капіталу банку за кожен випадок порушення правового режиму банківської таємниці.
Слід також пам’ятати про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 232 Кримінального кодексу України (розголошення комерційної або банківської таємниці), що передбачає відповідальність у вигляді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Вказана стаття встановлює кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, які складають банківську чи комерційну таємницю особи, які відома така інформацію у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю, і у разі завдання істотної шкоди суб’єкту господарювання внаслідок такого розголошення. Під “розголошенням” слід розуміти передачу таких відомостей без згоди власника третій особі, яка не мала таких відомостей. При цьому розголошення може бути здійснене будь-яким способом – усно, письмово, з використанням засобів зв’язку, друкованих чи інших засобів, комп’ютерних мереж тощо.
Слід зазначити, що не може визнаватись злочином розголошення банківської таємниці, яке особа здійснює на підставі вимог закону. Для банків не буде злочином розкриття банківської таємниці під час виконання законних вимог запитів, передбачених ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Підсумовуючи викладене у статті, вважаю за необхідне звернути увагу юристів та адвокатів на розмежування способів доступу до інформації, що містить банківську таємницю, враховуючи при цьому існуючу судову практику. При цьому працівникам банку слід зосередити увагу на необхідності та обов’язковості надання інформації під грифом «банківська таємниця» тільки в порядку, передбаченому Законом України «Про банки та банківську діяльність», Правилами збереження, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Національного банку України № 267 від 14.07.2006 розголошення та уникнення притягнення винних осіб до відповідальності.
Богдан Масеха, головний юристкосультант ПАО “Діамантбанк”
