Здійснюючи захист інтересів своїх клієнтів у судах, адвокати нерідко зустрічаються з ситуаціями, коли процесуальним законодавством не передбачено можливості апеляційного та касаційного оскарження тих чи інших ухвал окремо від рішення суду.
На прикладі цивільного процесу можемо сказати, що досить актуальними є питання: оскарження в касаційній інстанції ухвал суду про забезпечення позову або про відмову в забезпеченні, про відмову поновити пропущений процесуальний строк, про відмову в продовженні встановленого процесуального строку, про внесення виправлень до судового рішення тощо.
Так, чинна редакція Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України у статтях 353 та 389 встановила вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в апеляційному та касаційному порядках. Прямого права оскаржити ухвали суду, які не визначені в цих статтях, законом не передбачено.
Водночас свою позицію щодо цього вже неодноразово висловлював Конституційний Суд України (КСУ). Наприклад, у рішеннях від 22 квітня 2014 року № 4-рп/2014, від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011, від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 зроблено висновок про можливість апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції:
про поворот виконання судового рішення та про відмову в задоволенні заяви про поворот виконання судового рішення;
про видачу дубліката виконавчого листа та про відмову у його видачі;
про внесення виправлень у рішення та про відмову у внесенні виправлень у рішення.
Позиція Конституційного Суду України зводиться до того, що оскаржувати можна ті ухвали, право оскаржити які прямо не заборонено законом з урахуванням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України).
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (ВССУ) у постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» від
14 червня 2012 року № 10 вже наголосив на необхідності враховувати висновки Конституційного Суду при оскарженні ухвал суду.
У свою чергу, з урахуванням того, що КСУ зробив безпосередні висновки щодо права на апеляційне оскарження ухвал, роз’яснення пленуму ВССУ зводяться до можливої аналогії у питаннях касаційного оскарження ухвал.
І хоч свої роз’яснення пленум ВССУ надав ще у 2012 році, а одне з рішень КСУ датовано 2010 роком, сам ВССУ досі частіше всього відмовляє у відкритті касаційного провадження, посилаючись на встановлений ЦПК України вичерпний перелік ухвал, які підлягають оскарженню в апеляційному та касаційному порядках. Наприклад, такі висновки викладено в ухвалах ВССУ від 2 жовтня 2015 року по справі № 6-29880ск15, від 5 жовтня 2015 року по справі № 6-29826ск15, від 14 вересня 2015 року по справі № 6-26958ск15.
Таким чином, незважаючи на конституційні гарантії, висновки КСУ та рекомендації пленуму ВССУ, пріоритетними для судів залишаються все ж таки спеціальні положення процесуального законодавства, які або прямо передбачають право на оскарження, або ні. В цьому контексті вважаю досить актуальним внесення змін до ЦПК України, які врегулюють це питання та нададуть можливість оскарження ухвал окремо від рішення суду в тому випадку, якщо право на таке оскарження прямо не заборонено цим кодексом.
АГАФОНОВ Андрій — начальник управління загальноправового забезпечення та позовної роботи юридичного департаменту ПАТ «Діамантбанк», м. Київ.
