Робота практикуючого юриста зобов’язує оскаржити неправомірні рішення або ухвали суду, які порушують права клієнта. Питання, здавалося б, дуже просте: не влаштовує рішення або ухвала суду — готуй апеляційну скаргу. Проте досить часто оспорити необхідно ті ухвали, оскарження яких прямо не дозволене процесуальним законодавством.

Конституційний захист

Отже, чи можна оспорити ухвалу суду, оскарження якої прямо не передбачене процесуальними кодексами? На це питання в юридичної спільноти багато відповідей і діаметрально протилежних думок. Актуальними в юридичних колах є такі питання. Наскільки правомірно і реально можна оскаржити ухвалу суду в цивільному процесі, наприклад про відмову в забезпеченні позову, у видачі дубліката виконавчого документа, в повороті виконання рішення суду, у внесенні виправлень до рішення суду тощо? У господарському процесі актуальне питання можливості оскарження ухвали апеляційного суду про відмову в прийнятті апеляційної скарги, в задоволенні заяви про заміну способу і порядку виконання судового рішення, в задоволенні заяви про зупинення провадження та інше.

Оскарження вказаних ухвал прямо не передбачене відповідними процесуальними кодексами, а тому дуже часто є підставою для відмови у відкритті апеляційного або касаційного провадження судом. Проте юристам, адвокатам і правозахисникам не варто опускати руки і погоджуватися з незаконними ухвалами, оскільки можливість оскарження більшості з них була підтверджена рішеннями Конституційного Суду. А саме — рішеннями від 27.01.2010 №1-7/2010, від 2.11.2011 №13-рп/2011, від 25.04.2012 №1-12/2012, від 22.04.2014 №1-5/2014. Аналіз цих рішень дає підстави для висновку, що апеляційне і касаційне оскарження ухвал суду можливе у всіх випадках, навіть якщо така ухвала відсутня у встановленому законодавцем переліку для оскарження. Винятком є лише пряма заборона закону на оскарження тієї чи іншої ухвали.

Різна практика

Разом з тим варто пам’ятати, що, попри численні рішення КС, практика судів різних видів юрисдикції неоднозначна і протилежна. Суди апеляційної та касаційної інстанцій як приймають апеляційні та касаційні скарги до розгляду, так і відмовляють у цьому. Як приклади позитивних рішень можна навести ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі №344/11112/14-ц, Апеляційного суду Черкаської області у справі №711/8594/15-ц, Вищого господарського суду у справі №927/1892/. А відмова у відкритті проваджень містилася в ухвалах Апеляційного суду Харківської області у справі №642/6751/13-ц, Апеляційного суду Тернопільської області у справі №607/4176/16-ц, ВГС у справі №Б-50/186-08.

Положеннями ст.129 Конституції визначене право на апеляційне та касаційне оскарження рішень судів, крім випадків, передбачених законом. Такий принцип — це конституційна гарантія права кожного на захист своїх прав, зокрема шляхом оскарження рішень суду. Проте як практикуючі юристи з упевненістю говоримо, що на практиці цю конституційну норму судді трактують по-різному. Тому говорити про те, що суди приймуть до розгляду апеляційну або касаційну скаргу на ухвалу, оскарження якої прямо не передбачене процесуальним кодексом, на жаль, не можна. Але спробувати оспорити таку ухвалу однозначно варто, підкріпивши свою позицію вказаними рішеннями КС і відповідною судовою практикою, якої достатньо в єдиному реєстрі.

Водночас законодавцеві слід чітко врегулювати питання можливості апеляційного та касаційного оскарження таких ухвал, а судам (враховуючи чинні редакції процесуальних кодексів) — виробити єдину й однозначну позицію. Це дозволить сформувати передбачувану практику й уникнути маніпулювання положеннями законодавства з боку як суду, так і учасників процесу.